Перехресні стежки

«Це Франко, зведений до оголеного нерва.. Ми звикли бачити українську класику через пелену сентиментальних сліз. А коли на неї дивимося і бачимо безодню, яка там є, нам страшно. Це перше з відомих мені сценічних прочитань твору, де проявлений образ хреста. Бо в «Перехресних стежках» бачать перехрестя, а не бачать хрест, як образ спокути, образ страждань. Франко – точно не прісний автор, він перчений. Тут ми маємо саме такий погляд, чесний. Я вважаю, що це дуже вдала спроба прочитання класики, адже якщо не буде сили вираження, то не буде і сили враження».
Богдан Тихолоз, директор Дому Франка

“Перехресні стежки” тут, у Львові, зовсім не про любов, а, швидше, про втрату цілісності, яку й намагаються склеїти різні герої (кожен на свій лад), а також режисер. Образи тут нагадують лакуни, які кожен із нас і заповнить шуканим смислом. Такі вистави — структури відкриті, віддалені від “катарсисних” очікувань публіки. Тут завдання — спостереження-відсторонення, споглядання-шифрування, вгадування-розгадування. Вистава-кросворд зі своєю системою знаків і з потребою в тому глядачеві, який заглиблений у світ Франка, а в нашому ХХІ ст. легко відрізняє авторський текст (книжка) від сценічного тексту (театр).
Олег Вергеліс, «Дзеркало тижня»