MA-NA-HAT-TA

Радіоп’єса, яку написала знана австрійська письменниця – жанр, який надзвичайно важко візуалізувати: надто багато тексту. Надто багатослівно проговорено кожну дію героїв. Утім, про сміливість театру ім. Курбаса, з якою він береться за тексти, які важко інсценізувати, відомо давно, і вона вже приносила добрі плоди у випадку зі Сковородою чи Платоном.
Перетворивши назву «Добрий бог Мангеттену» на Ma-Na Hat-ta, слово, що мовою індіанців означає „небесна земля“, режисер намагався відірвати сюжет від землі, піднести дію не лише на останній поверх хмарочоса, а вище, далі, в безконечність.

Поєднання трагічного духовного досвіду з інтелектуальною енергією, неспокій, що шукає розв’язання реальних життєвих проблем у духовній площині, – в цьому і принади, і проблеми для тих, хто береться за цей літературний матеріал. Тож у такому контексті вистава курбасівців – спроба піти крізь сюжет у глибину тексту.
Катерина Сліпченко
«Поетичний твір, що вражає нас просто в серце, а розум приводить у захват. Драматична балада про кохання між двома молодими людьми. Їхня випадкова зустріч у Мангеттені переростає в почуття поза часом і простором, яке, урівнобіж з рухом ліфта у хмарочосі, піднімає їх вище й вище, до сонму «вічних закоханих». Вренер Вебер