3 Жовтня · 18:00
STRYKH_STAGE
Театр Театр Марії Заньковецької
Жінок (і навіть одного кота з ПТСР) війна зробила наче «неіснуючими», однак вони вперто тримаються за життя, любов і гумор
Жіноча половина середньостатистичної української сім’ї покинула домівку та переїхала до Європи. Орися з матір’ю і донькою не «висить» на шиї у чужої держави – працює, облаштовує побут, проєктує сімейне майбутнє «на позитиві». Проте, всі жінки хочуть додому й це прагнення…
Жіноча половина середньостатистичної української сім’ї покинула домівку та переїхала до Європи. Орися з матір’ю і донькою не «висить» на шиї у чужої держави – працює, облаштовує побут, проєктує сімейне майбутнє «на позитиві».
Проте, всі жінки хочуть додому й це прагнення лейтмотивом пронизує всю п'єсу. Те, що вони «чужі» у цьому гарному європейському місті – не кинеться в око. Так само сортують сміття, ходять до школи, в парк, на роботу, як і будь-хто інший. Їхня «нетутешність» залишатиметься непоміченою для стороннього, проте голосно промовлятиме до них самих.
Тема Батьківщини, патріотизму прописана авторкою життєво та без пафосу. Іронічний український Кіт хотів би заприязнитися з сусідським котом Чеховим. Адже ж так добре спати вдень і думати лише про голуба за вікном. Та чи вийде так жити нашому Котові?
Застереження: Світлові ефекти, нецензурна лексика, чутливі сцени та теми (насилля), димові ефекти
Від сцени
Контекст
Далі по карті
Оцінок поки немає. Залиште першу нижче.
Пошук
Обговорення
Поки що немає коментарів. Будьте першим!