РАПТОМ МИНУЛОГО ЛІТА

«Раптом минулого літа» – це нестримна п’єса про стриманість. На фоні тем утиску і обмеження, усе її театральне вираження є навмисно перебільшеним: від “велетенських дерев-квітів, що нагадують органи тіла”, до невгамовної спраги її владних персонажів, до тривожних тем і їх втілень. Вільямс представляє нам добре розрахований та вібруючий світогляд, що розривається ритмами, спекою, запахами, звуками – розробленими за законами заповнення театрального простору, щоб заполонити нас. Це твір, в якому всі елементи грають один з одним і проти один одного, щоб привабити різні сторони нашої уваги задля перетворення цього глибоко поетичного твору в одне ціле на рівні підсвідомості.

Унікальна постановка Ніла Флекмана в Театрі Леся Курбаса представляє п’єсу «Раптом минулого літа» зовсім в іншому ракурсі. Ця розповідь про зустріч родини в саду Віолети Венебл задля спроби подолати наслідки жорстокої смерті її сина Себастьяна і розібратися з розміщенням у лікувальному закладі його кузени Кетрін, яка стала свідком його смерті, перетворена з палко барвистого і величного способу вираження п’єси на зворотній темний бік подій, які пережила Кертрін. Таке тлумачення вражає тим, що чуттєві вібрації Вільямса не втрачено; але, радше, вони існують в іншій тональності і на іншому рівні. Ми можемо не побачити “жорстоких кольорів” квітів, що паруюють серед спеки в саду в Новому Орлеані, як задумав Вільямс, або не почути його звіряче шумливе шипіння, але ми можемо відчути, як ця перебільшена какофонія відгукується в Кетрін.

Відчувається, ніби вона може бачити “дику природу цього саду”, але її травмоване сприйняття перетворює його в приглушений монотонний світ викривленого і нестабільного простору, де все розігрується з позиції первинної базової істини. Тут нічого не існує з позиції істини буденної. Також її немає у грі акторів або у декораціях: саду немає; багатство – бідність; її родина – хитрі незнайомці; персонажі, які намагаються маніпулювати її історією, – це радше сутності, а не чоловіки та жінки. І навпаки, її дика і перекривлена історія, яка з традиційної точки зору є жахливою і безглуздою, пропонує певну чіткість, оскільки вона потрапляє у нестримний і неприборканий хід фактичної істини. Представлений як такий, світогляд цієї постановки виводить центральну тему у досить перебільшений спосіб … глибоко в основі кожного лежить щось, що болить голодом нереалізованості. І цей голод потрібно втамувати.

Юлія Анна Франко

Переклад – Катерина Міхайліцина

Постановка – Ніл Флекмен

Сценографія – Володимир Стецькович

Костюми – Юлія Рибка

Діють:

Кетрін Голлі – Оксана Козакевич

Місіс Венебл – Василь Колісник

Лікар Цукрович – Андрій Водичев

Сестра Фелісіті – Олег Онещак

Місіс Голлі – Ярослав Федорчук

Джордж Голлі – Марко Свіжінський