Володимир Левінець

Долучився до команди театру у 2024-тому році як актор, а у 2025-тому також почав працювати заступником начальника монтувального цеху. Ведучий. Грає на барабанах. Колекціонує вінілові платівки. Улюблений фільм “Достукатись до небес”, де хотів би зіграти Мартіна Бреста. Я мрію побачити океан. Мрію доїхати до крайньої точки, яка тільки існує. Приїхати туди, отак сісти на пісок і просто слухати, як звучить океан. Як хвилі б’ються у каміння, об пісок. І собі думати про щось. Курити цигарку, трошки поплакати. Згадати, що було. Володимир розпочав свій освітній шлях у Національному університеті «Львівська Політехніка», де з вересня 2019 по липень 2022 року здобував ступінь бакалавра за спеціальністю «Маркетинг». Після цього він вирішив прислухатися до своєї справжньої пристрасті — театру і вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка, де з вересня 2021 по червень 2025 року навчається за спеціальністю «Сценічне мистецтво». Інші цікаві проєкти поза театром Лесі У 2025-му році Володимир брав участь у сценічному читанні п’єси “Надовго не планували: історії нових львів’ян” (режисерка – Ніна Захоженко) в рамках проєкту “Проживаючи місто: історії і маршрути”. У 2022 році проходив навчання на першому студійному курсі Студії фізичного театру Миколи Набоки, а у 2023-му році два тижні стажувався у “Кочовій школі Театру дю Солей Аріан Мнушкін” у Києві (проєкт від НСТДУ). Пам’ятаю, я навчався на третьому курсі, ми робили виставу за Брехтом «Добра людина із Сичуаня». І так складалося, що там кілька показів воно мені не йшло, в мене не виходило. У мене була доволі складна роль, бо це зовсім інший тип характеру, інший тип людини, ніж я. Це роль такої заядлої, дуже підлої людина.. І от я пам’ятаю це був якийсь там четвертий показ. Перед виставою я прийшов з розумінням, що сьогодні я впевнений. Сьогодні буде добра проба. А впевненість це була тотальна риса мого персонажа. І якось воно само пішло: я просто видихнув, з’явилась легкість і просто виявилось, що було мало проб. Після першої дії, в антракті я захожу за куліси, закриваю двері за собою. Зазвичай я сижу один там, а тут я чую як глядачі плескають, мої одногрупники всі заходять, кажуть: “Вау, що це було. Це було так класно”. Мені дуже запам’яталось це. Ролі у Шкількому театрі «На симонових стовпах» Під лежачий камінчик водичка не тече