Незвично дивитись казку про Маленького принца у Першому театрі на Гнатюка: зазвичай саме такі вистави чекаєш радше у масштабних академічних залах типу імені Заньковецької. Але, кажучи відверто, до Першого театру я завжди ставлюся спокійніше – вимог менше, бо розумію, що фінансів на масштабні роботи не так багато. Тож, коли побачив прем’єру «Маленького принца» у постановці Назара Павлика, відразу налаштувався на приємну несподіванку. І справді – режисер із мінімальними ресурсами витворив щось досить цікаве.
«Маленький принц» у Першому театрі – це не дослівна постановка казки Екзюпері, а її вільне, авторське осмислення. В основі лежить творча інтерпретація, де переплітаються знайомі мотиви з повісті Антуана де Сент-Екзюпері та філософські роздуми драматурга Зеника Козицького про вибір, надію, шлях людини і той самий сенс, якого ми всі так часто шукаємо між рядками.
Сюжет
По суті, історія лишається знайомою: Пілот (Володимир Іванишин) потрапляє у пустелю Сахари після аварії літака і зустрічає там Маленького принца (Ярослав Андрейко). Принц розповідає про свої мандри, цвітучу на своїй планеті Ружу (Юліанна Опалевич), хитрого Лиса (Мар’ян Дмитраш), мудру Змію (Соломія Федак) і навіть зіркову Зорю (Тетяна Притулка). Все це оформлене як «драматичний сон»: дія дробиться на віддалені сцени, спалахи спогадів і філософські запитання. Прем’єра навіть так і називається. Іноді складається враження, що глядачі разом із героями то прокидаються, то знову засинають – і геть не зрозуміло, де правда, а де химерний сюжетний місточок до «чогось вищого».
Враження
Зізнаюся, дещо небагатий антураж Першого театру відчувається, але творча команда перетворила це на плюс. Особливо мене вразили дзеркала на сцені: це було дуже ефектне рішення. Уявляєте, як кілька площин мимохіть відтворюють нескінченність Сахари і зіркового неба? Світловий дизайн (Світлана Коренькова) створює то палюче сонце, то м’яке мерехтіння Всесвіту. Музика (також Назар Павлик) – атмосферна, глибока, без штучного пафосу.
І, звісно, костюми – майстерність Зірки Савки у всій красі. Замість перевдягнених у планети акторів – витончені й концептуальні образи. Кожен костюм працює на характер персонажа. У сценічному рішенні використано також ілюстрації з книги, що влучно вмонтувались у загальну естетику вистави.
Образи та характери
Маленький принц (Ярослав Андрейко) – мандрівник, у якому ще живе дитина, але на обличчі вже осіла тінь дорослості. Образ із широкими, майже східними штанами, що нагадують одяг мандрівника створює настрій самотнього кочівника. Він мовчить – і цим говорить більше.
Пілот (Володимир Іванишин) – герой із післявоєнною тінню, втомлений, але не втрачений. Його механічний комбінезон натякає на світ воєн і втрат, але десь усередині ще теплиться бажання повірити в диво.
Ружа (Юліанна Опалевич) – любов як випробування. Витонченість, загорнута в колючки. У чорній сукні з шипами вона вразлива, але агресивно охороняє свою крихкість. Її другий образ – глянцевий і зухвалий – демонструє її емоційну амплітуду.
Змія (Соломія Федак) – втілення спокуси й витонченості. Її рухи – плавні й гіпнотичні. У шовковій сукні вона схожа на стихію, яка огортає м’яко, але смертельно.
Лис (Мар’ян Дмитраш) – вільний, теплий, відкритий. У золотистому костюмі, що відсилає до хіпі й The Beatles, він – образ радості контакту. Хочеться його приручити, але, здається, він уже приручив тебе.
Зоря (Тетяна Притулка) – глянцева космічна діва з блиском в очах і в гардеробі. Її репліки – це зіркові пророцтва, її присутність – іронічна і впевнена. Вона – небесна зірка, що вміє тримати паузу краще за богів.
Динаміка, актори, бар і трохи хаосу
Тим часом вистава тримає динаміку і не зануджує: сцени швидко змінюють одна одну, повільних провисань немає. Правда, іноді сюжет трошки «заблукав у пустелі» і я смислово пропускав деякі діалоги. Думаю, режисер навмисне залишав шматочки «мостів» недоговореними – щоби надати сну відчуття неповноти. Хоча, чесно кажучи, іноді ловив себе на думці: «Гей, поверніть мене до сюжету!»
Пару слів про гру акторів. Ярослав Андрейко як Маленький принц – дійсно молодець, він виглядає так, ніби народився для цієї ролі: світлий і відкритий, відразу відчувається його щирість. Колись ми думали, що принцові – всього шість років, а тут виявилося, що Андрейко міг зняти хіба комедійну пантоміму, але диво, он він вже цілком на місці. Лис (Мар’ян Дмитраш) віддав свою хитрість і теплість дуже природно: на великому затишному плащі цього Лиса хотілося одразу поспати. Пілот (Володимир Іванишин), хоч і не головний герой за духом, виконує свою історію надійно й чесно. Решта ролей (Змія, Ружа, Зоря) мене теж не розчарували – кожна з них мала свою атмосферу.
Мабуть, єдина претензія – часом у діалогах герої наче «забували», що говорять один одному, і мовили більше так, ніби прямо у глядацьку залу. Таке собі звертання до невидимого співрозмовника. Зрозуміло, це технічний хід для взаємодії між акторами, які знаходяться на різних рівнях сцени, але мені трохи «не зайшло»; виглядало не зовсім переконливо. Зате – позитив! – із такого розвороту іноді траплялися забавні моменти: буває подумаєш, ніби то герой нам шепоче секрет, ніби ти сам той Пілот. Незвично й живо.
І, звісно, однією з найбільш сюрреалістичних сцен стала поява шоу «Падаючі шоу» – умовного токшоу з інших галактик. На сцені в ролі ведучих-антагоністок блищали Зірка та Ружа: перша – як всезнаюча медіа-богиня, друга – емоційна, гостра, наче троянда в прямому ефірі. Це було схоже на космічне ток-шоу, що з’їхало з котушок – блиск, пафос і дивацтво в одному флаконі.
Окремо варто згадати і сцену в барі – зовсім іншу за настроєм. Тут Маленький принц і Пілот вели неспішну розмову, ніби впіймали хвилину затишшя в хаосі. Лис – уже в ролі бармена – метушився між ними з напоями, ніби намагаючись втримати баланс між філософією і коктейльною картою. Це було затишно, по-домашньому і з долею теплої іронії. Дві сцени, дві тональності – і обидві спрацювали на контраст і живу динаміку вистави.
Підсумок
Це не вистава про дітей – це вистава для тих, хто вже трохи втратив себе у пилу буднів. І хоче згадати, як виглядає зоря на світанку. Назар Павлик зробив добротну річ із мізерного бюджету, а команда костюмерів, освітлювачів, композиторів і акторів – витягнула її на дуже гідний рівень. “Маленький принц” Першого театру – це вистава, яку хочеться ще раз подивитися, аби знайти там себе. А може й трохи випити з Лисом у барі.
Обговорення
Поки що немає коментарів. Будьте першим!